Понеділок
20.11.2017
23:51
Вітаю Вас Гість
RSS

 
БІБЛІОЛЕДІ
Блог Сарненської центральної районної бібліотеки
 
 
ГоловнаМій профільВихідВхід
Письменники-ювіляри року »
Меню сайту

Наше опитування
Ваше відношення до бібліотеки
Всього відповідей: 63

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

УСІ   МОЇ   ДУМКИ ТОБІ,   НАРОДЕ ВІЛЬНИЙ

 

( до 150-річчя від дня народження Ольги Кобилянської)


І ти, найкраща жінко, героїчна,
Прекрасна Ольго! Духа не вгаси,
Як не вгасала ти ніколи! Стрічная
Тобі любов од нас! Ти воскреси
Нам діяння народу: одвічная
Ти ж наша сила славна, бо єси!
                               

 Павло Тичина


ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

 

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура-Ґумора (сучасна назва Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця.

 Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині й належав до шляхетного роду, який мав герб і походив із Наддніпрянщини. Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння. У багатодітній родині, де було семеро дітей, Ольга стала четвертою дитиною.

У 1868 р. родина Кобилянських переїхала до Кимпулунгу, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кимпулунзі дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою — офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову; ще одна мова — польська — постійно звучала вдома.

            У школі на О. Кобилянську значний вплив мала її вчителька — пані Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг, а у бесідах про літературу стала для неї старшою подругою. З народної школи Ольга перейшла до дівочої так званої «нормальної» школи, в якій навчалася лише до п'ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки в батька не вистачало грошей — ґрунтовну освіту важливо було дати насамперед синам. Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно, ставши врешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. Крім літератури, вона захоплювалася музикою.

У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. — «Доля чи воля?». Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво» (1885), «Голубка і дуб» (1886), оповідання «Вона вийшла заміж» (1886-1887).

Умовно названий «кимпулунзьким», період ранньої творчості О. Кобилянської знаменний і переломом у її світогляді, який спричинило знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, переконливо радили їй писати українською. Як згадує сама письменниця, С. Окуневська першою заговорила до неї українською мовою, вона ж навчала її фонетики і разом з Н. Кобринською діставала для неї кращі твори з української літератури, які мали допомогти майбутній письменниці виробити гарний стиль. О. Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалось нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських митців виправляти мову її творів.

У 1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка.
             Згодом родина письменниці оселилася в селі Димці Серетського повіту. Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чернівців, де О. Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців — «серця Буковинської України» — для неї відкрився новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.

У  1892 р. вона пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго». Наступного року письменниця бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.

У 1894 р. О. Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» (присвячена Н. Кобринській).
Упродовж наступних років вона активно пише повісті та оповідання.

У 1903 р. Ольга Кобилянська зібралася вдруге поїхати до Києва — на ювілей М. Лисенка. Та важко захворіла мати, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської: наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.
Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда» (усі — 1917р.), «Сниться»(1922), «Зійшов з розуму» (1923), які увійшли до збірки «Але Господь мовчить...» (1927).

У 1926-1929 pp. у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці.

У 1941 р. румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею.

О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.

 У Чернівцях у будинку, де жила О. Кобилянська, у 1944 р. було відкрито меморіальний музей. До 100-річного ювілею письменниці її ім'я було надано Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини.

У 1973 р. відкрито музей письменниці в селі Димка, де вона влітку відпочивала.

Музей Ольги Кобилянської в Чернівцях
Спальня О.Кобилянської в літературно-меморіальному музеї письменниці

ЛІТЕРАТУРНА ВІКТОРИНА


1. Як з любов'ю називав О. Кобилянську народ? («гірська орлиця», «буковинська орлиця»)


2. Коли і де народилась О. Кобилянська? (27 листопада 1863 р., в містечку Гура-Гумора, в Південній Буковині (тепер Румунія, в сім'ї дрібного службовця)


3. Перші літературні спроби письменниці? (в 12 років перший вірш, звернений до матері, написаний польською мовою (1875 р.)


4. Як називалось перше оповідання О. Кобилянської? («Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини» (1880 р.), німецькою мовою)


5. Які твори письменниці написані про становище жінки в сім'ї, суспільстві? (повість «Людина» (1894 р.), «Царівна»(1896 р.)


6. Назвіть побратимів по перу великої письменниці? (І. Франко, М. Павлик, В. Стефаник, О. Маковей, М. Коцюбинський, Л. Українка, Є. Ярошинська, Н. Кобринська та ін.)


7. Який визначний твір О. Кобилянської змальовує со-ціально - психологічну панораму життя буковинського села кінця XIX ст.? (повість «Земля» (1903 р.)

8. В якому році написана і що лежить в основі написання повісті «В неділю рано зілля копала...»? (в 1908 р., в основі написання стала народна пісня «Ой, не ходи, Грицю, та на вечорниці?»).

9. Які новели написані на антивоєнні теми? («На зустріч долі», «Юда», «Лист заслуженого вояка до його жінки», «Сниться» та ін.)


10. Що ви знаєте про О.Кобилянську, як перекладача? (М.Вовчок «Два сини», «Сон»; В.Стефаник «Сама одна», «Лист»; Л.Мартович «Смерть селянина»; Н.Кобринська «Жарт чорта» переклала твори на німецьку мову, 1902 р.)

11. Коли і де був створений літературно-меморіальний музей О. Ю. Кобилянської? (в м. Чернівцях в день народження О. Кобилянської 27 листопада 1944 року був створений у будинку письменниці, де вона проживала останні роки життя).


12. Кому присвятила О. Кобилянська повість «Через кладку»? (Наймолодшому братові Володимиру).

13 . Який твір О. Кобилянської О. Маковей назвав «криком розпуки»?(Повість «Людина»).


 

СЦЕНАРІЙ

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО ВЕЧОРА


             Зала прикрашена квітами. На сцені невеликий журнальний столик, застелений мереживною скатертиною, підсвічники із запаленими свічками. Біля сцени стіл, на якому на рушнику стоїть портрет Ольги Кобилянської, вази з квітами; виставка книжок письменниці. На заднику сцени слова « Усі мої слова тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!»

Ведучий. Шановні колеги та гості! Сьогодні, 27 листопада, ми відзначаємо 150-ю річницю від дня народження великої української письменниці Ольги Кобилянської.
             Із творчістю Ольги Кобилянської в нашу літературу ввійшло те, що, за словами Івана Франка та Лесі Українки, умовно можна назвати симфонічною прозою.
«Вона брала в полон своєю появою і своїми речами, — писав Денис Лукіянович. — В чорне зодягнута і поважна, струнка «мало не високого зросту засильмо смагла брюнетка, з живими великими очима... Аж чарував ніжний тон у її милій мові — то якийсь глибоко затаєний смуток, якась туга. Але ховалася та туга під легку усмішку, що на знак вищості якоїсь розквітала на її устах. Над усе здіймала Ольгу Юліанівну краса душі, особлива гармонія духовної зрілості та культури... Осявала Ольгу Юліанівну ще друга гармонія: між письменницею і людиною. Вона не тільки втілювала в своїх героїв ідеал краси і духовності, вона плекала їх у себе: життя і пісня доповнювали одне одного, як рідко у кого з письменників буває...»
її називали «гірською орлицею» за горде серце, «пишною трояндою в саду української літератури» — за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона називала скромно і просто — «робітницею свого народу», девізом життя якої були слова: «Що люблю, люблю вже навіки».
Тож віддаймо сьогодні шану письменниці, розумній жінці, людині з великої літери, яка вивела нашу літературу на європейські шляхи.

(Звучить «Мелодія» Скорика.)

 З глибини сцени виходить дівчина, яка грає роль Ольги Кобилянської.)

Ольга Кобилянська. Ми вступили вже на арену європейського життя, і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми, яко маса ніколи не згинемо, не зійдемо з тої арени.

Ведучий 1. Такі погляди письменниці на розвиток особи і нації знайшли своє втілення в естетичному кредо О. Кобилянської: «Освіта, але не лише освіта фахова, якою ми здобуваємо собі головне, хліб, але ще освіта душі і серця, зокрема, безмилосердне різьблення характеру відразу на широку шкалу, знайомлення жінок наших із заграничним життям, — це дороги, якими можна добитися до поважніших типів у житті і літературі, як Ганнусь, Оксанок та ін.»

Ведучий 2. Творенню таких примірних типів «моделей» присвячена, в основному, вся проза О. Кобилянської, письменниці, що прийшла в українську літературу з Північної Буковини, з німецько-румунського середовища, а віддала свій талант рідному народові, служити якому вважала для себе найвищим обов'язком.
Якою ж була у житті «гірська орлиця», 150-ю річницю від дня народження ми сьогодні святкуємо?

(Звучить «Мелодія» Скорика.)

Ведучий 3. Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863р. в містечку Гумора (тепер це територія Румунії) в урядничій знімченій сім'ї.

У великій родині Кобилянських четверо вчились у гімназії, згодом двоє з них стали юристами, один — військовим, а Ольга, як і її сестра Євгенія, мали стати добрими господинями, матерями, займатися хатніми справами. І тому, що батьки не мали змоги дати належної освіти всім дітям, і тому, що за тодішньою неписаною традицією інтереси жінки повинні були обмежуватись трьома німецькими «К»: Kuche, Kirhe, Kinder, тобто кухнею, церквою та дітьми.

Початкову шкільну освіту доповнювала самостійною працею та широкою лектурою.

Ведучий 4. «Ще дівчинкою, 13—14 років, — писала О. Кобилянська, — я почала писати вірші. Чогось мені бракувало, недоставало в душі. Чимось була вона часами переповнена, а часами повна туги і смутку... Рівночасно з тим я бралася за олівець...»

Ведучий 1. Заохочували молоду письменницю до літературної праці, допомагали розширювати кругозір її подруги Софія Окуневська — перша українська жінка-медик — та Августа Кохановська — художниця. Цей жіночий тріумвірат шукав свого ідеалу в житті, цікавився мистецтвом, прагнув вирватися із сірої буденщини.
             
Ведучий 2. Природа щедро обдарувала її душу. Однак талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. Багатодітна сім'я потребувала безперервної опіки Ольги... «Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити...»

Доля присудила Ользі Кобилянській іти через терни до вершин, вона гнула, ламала її, але не зламала!
            Ведучий 3. Переїзд до Чернівців, де пройшли всі подальші роки письменниці, сприяв її подальшому ідейно-культурному розвитку, тут налагодилися її зв'язки з тодішніми виданнями «Зоря», «Народ», з їх видавцями і редакторами — І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, О. Маковеєм, дружба з яким згодом переростає в нерозділене з його боку кохання.

 

(Ольга Кобилянська, сидячи за столом при свічках, читає вірш. Звучить мелодія. Дівчинка, танцюючи, відтворює почуття письменниці.)

 

Я ні в кого тебе не вкраду,
Бо украдене — лихо віщує.
Нащо знати тобі ту біду,
Від якої ніхто не врятує!
Не покличу з собою тебе,
Бо твій корінь у іншому ґрунті,
Не для мене сміються з небес
Срібні зорі в щасливому бунті,
Не вестиму тебе і в думках
Від літаючих чуттів до спокою,
Бо трима тебе сила терпка
В нетрях пам'яті міццю тривкою,
Я сама утечу з забуття,
Від убивчосолодкої миті,
Бо й у мене є інше життя,
Найдорожче од всього на світі.
Та любитиму кожний твій день,
Кожну ніч, і світанок, і вечір,
Жаль свій виповім я для людей,
Що мене порятують від втечі.
Будуть люди той жаль берегти,
Мов перлину, ні з чим незрівнянну,
І підете ви з ним у світи,
Як «Царівна» моя нездоланна,
З ран любові моєї зійде
Цвіт ромена і золото жита,
І моління душі золоте
В темні вени життя перелите.

 


               Ведучий 3. В ранній період творчості були написані оповідання «Гортенза, або картини з життя однієї дівчини», «Доля чи воля», «Видиво» та багато інших. Давайте зупинимось на деяких творах письменниці.
               Ведучий 4. Перша велика спроба — розроблена письменницею тема жіночої емансипації в повісті «Людина», присвяченій Наталі Кобринській. Першою назвою цієї повісті була «Вона вийшла заміж».
               Ведучий 1. У перших варіантах твору головна героїня повісті Олена Ляуфлер прагне тільки вийти заміж , аби вирватись з домашнього оточення, тобто бажає лише особистого щастя. В останньому варіанті — це жінка ,яка обстоює своє право бути людиною, мати можливість на розвиток, зростання, і на особистий вибір.
Але під тягарем суспільних і родинних обставин не може встояти в нерівній боротьбі, духовно надломлюється , щоб врятувати своїх батьків від повного розорення, а для себе знайти хоч якусь опору в житті, вона змушена вийти заміж за духовно убогу і чужу їй людину. Олена зраджує поглядам... В ній перемагає власне жіноче начало.
                Ведучий 1. Наприкінці повісті вона читає листи Стефана і гірко плаче, ненавидячи себе за зраду... «Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку... Чи його... Адже вона винувата! Сама-самісінька вона... І чим вона оправдається, що вона — ЛЮДИНА?...»
            Ведучий 2. Її людина виростає до Царівни. Проблема, порушена в «Людині», продовжується і глибше розкривається в повісті «Царівна».

Леся Українка високо оцінила цей твір: «… Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва».
             Ведучий 3. О. Кобилянська виразно, психологічно обґрунтовано вимальовує образ сироти Наталка Верковичівни, котра зазнає болючих розчарувань, терпить від несприятливих обставин, в тому числі і з боку сім'ї дядька, у котрого живе.

Вся родина дядька намагається морально зломити дівчину, видати заміж за старого, розбещеного, але багатого професора Вердена. Наталка відмовляється вийти заміж за нелюба і пориває з сім'єю дядька.
Дівчина, щиро покохавши Орядина, згодом гірко розчаровується в ньому. Обурюють Наталку і слова брата Муня:
               Чоловічий голос з-за сцени: «Мужчини то «все», а жінка - то «нічо». Ви, дівчата, від нас залежні, як ті роси, від сонця, від воздуха... Ми надаємо вам смислу, поваги, значення, одним словом все».
                Ольга Кобилянська (з-за куліс). Тому до свого щоденника Наталка пише: «Найбільше займало мене читання жіноче. Ніхто не відчував так зависимого, нужденного положення жінки, як я... Мені снувались прерізні думки в голові. Я бачила «питання жіноче» майже при кожній нагоді, коли приходилося жінці терпіти... Я не хотіла, щоби мені аж мужчина, надавав смислу і значення...»
                 Ведучий 4. Але, незважаючи на несприятливі обставини, дівчина не занепадає духом, вірить у високе призначення людини, прагне до якнайширшого вияву своїх багатих духовних сил, продовжує боротьбу за здійснення своїх ідеалів. Доля дарує Наталці людину справді велику, з якою вона досягла «полудня», стала царівною своєї долі, знайшла щастя у власній прекрасній сім'ї.
             (Інсценізація уривка із повісті «Царівна».)

               Ведучий 1. Природа для Ольги Кобилянської була її другою домівкою, зеленим палацом, прихистком її дум і мрій. І все це: дерева, кущі, квіти, зелений мох, розкішна трава — живе, дихає, має почуття. Симфонією природи є її «Битва», а в повість «В неділю рано зілля копала» переростає у «пісню оплаканого серця».

              Ведучий 2. Події розвиваються в давні часи в горах. В одному гірському селі, — розповідає письменниця, — спиняються цигани. У таборі рух, бо жінка ватажка Раду, молода Мавра, стала матір'ю білого сина. Раду задумує вбити Мавру, але її батько Адронаті рятує доньку, потайки несе недужу під гору Чабаницю. її хлопця підкидає багачеві Дончукові у третьому селі. Мавру знаходить і забирає до себе багачка Іваниха Дубиха, в якої вона піклується про маленьку доньку Дубихи Тетяну. Але циганська вдача велить Маврі жити по-своєму. Вона кидає хату Дубихи й поселяється в самітній колибі. Збирає по горах зілля й ворожить, не знаючи довгий час нічого про свого сина. До неї заходить красуня Тетяна. Раз стрічає Тетяна на лісовій стежці сина Маври, Гриця, і закохується в нього.

(Інсценізація уривка з повісті « В неділю рано зілля копала».)

Ольга Кобилянська (виходить на сцену; підходить до глядачів, після слів ведучого повертається і повільно йде на авансцену, зупиняється.) «Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!»
Голос з-за куліс. 21 березня 1942 року Ольги Юліанівни не стало, світ дізнався про її смерть через 2,5 тижні. Влада заборонила опублікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці.
Коли ховали «гірську орлицю», над могилою звучала її улюблена пісня.

          

Звучить пісня Б. Лепкого «Чуєш, брате мій».

 

На сцену виходять всі учасники літературно-мистецької композиції, хлопець і дівчина в українських костюмах несуть кошик із квітами і ставлять біля портрета письменниці.)


БІБЛІОГРАФІЯ


1.    Про відзначення 150-річчя з дня народження Ольги Кобилянської : Постанова Кабінету Міністрів України від 16. 05. 2012 р. № 268-VIІ  // Голос України. - Киiв,  2013. - №96/25 трав./. - C. 7.

 

ВИДАННЯ ТВОРІВ ОЛЬГИ

 КОБИЛЯНСЬКОЇ  З ФОНДІВ САРНЕНСЬКОЇ ЦРБ


2. Кобилянська О.Ю. Апостол черні: / Вступ.слово та підготовка тексту  Є. Г. Куртяка; Худож.оформл. Б. Р. Пікулицького / О. Ю. Кобилянська. - Львів: Каменяр, 1994. - 243 с.

 

3. Кобилянська О. В неділю рано зілля копала/ О. Кобилянська. - К.: Школа, 2009. - 448 с. - (Бібліотека шкільної класики).

 4. Кобилянська О. Вибрані твори: повість, оповідання/ О. Кобилянська; упоряд., вступ. ст. Ю. Б. Кузнецова. - К.: Інтелект - АРТ, 2008. - 432 с.: іл. - (Класики української літератури).

 5. Кобилянська О. Земля. Людина/ О. Кобилянська; Передм. О. Колінченко. - К.: Школа, 2006. - 368 с.

 6. Кобилянська О. Земля. Людина: повісті/ О. Кобилянська; передм. О.Колісниченко. - К.: Національний книжковий проект, 2011. - 368 с.

 7. Кобилянська О. Ю. Земля: повість, оповідання/ О. Ю. Кобилянська; худож.-оформ. А. С. Ленчик. - Х.: Фоліо, 2006. - 351 с. - (Українська класика).

 8. Кобилянська О. Огрівай, сонце...: збірка малої прози українською  та німецькою мовами / О. Кобилянська; пер. нім. Н. П. Щербань. - Чернівці: Букрек, 2011. - 400 с.: іл.

 9. Кобилянська О. Царівна: повість/ О. Кобилянська. - К.: Гамазин, 2008. - 400 с.

 10. Кобилянська О. Ю. Царівна: повість/ О. Ю. Кобилянська; худож. - оформ. Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. - Х.: Фоліо, 2009. - 316 с. - (Українська класика).

  

СТОРІНКАМИ

 ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ

  11. Бабич Н. Аристократка духу : [письменниця О. Кобилянська]/ Н. Бабич // Жінка: Журнал для всієї родини. - 2009. - N7. - C. 14-15.

 12. Бондаренко Ю. Сюжетно-концептуальний шлях аналізу літературноготвору в школі : на матеріалі новели О. Кобилянської "Vaise meiancholique"/ Ю. Бондаренко //Українська мова і література в школі. - Киiв,  2011. - №2. - C. 22 – 25.

 13. Дотик словом : листи Василя Стефаника до Ольги Кобилянської // Шкільна бібліотека. - 2011. - №4. - C. 18-19.

 14. Кандинська В. Рецепція естетизму й дендизму в новелі Ольги Кобилянської "VALSE MELANCOLIQUE"/ В. Кандинська //Слово і час. -  2013. - №5. - C. 32 - 42.

 15. Колощук Н. Щоденники Ольги Кобилянської як его-текст епохи декадансу: нарцисизм жіночого "Я"/ Н. Колощук // Слово і час. - 2012. - №4. - C. 63 - 70.

 16. Левченко Г. Християнський аспект літературної творчості Ольги Кобилянської/ Г. Левченко //Слово і час. - 2008. - N12. - C. 20 – 27.

 17. Мельничук Я. Мандри плідні і корисні : Ольга Кобилянська з біографічно-краєзнавчого нарису/ Я. Мельничук // Дзвін. - 2009. - №2. - C. 150-152.

 18. Моклиця М. Стильові домінанти творчості Ольги Кобилянської/ М. Моклиця // Слово і час. - 2012. - №4. - C. 52 - 63.

 19. Таран Л. Заплач над нею : За життя українська письменниця Ольга Кобилянська хотіла розуміння і співчуття. І, як водиться, не мала ані першого,  ані другого/ Л. Таран ; / розмовляла Лебідь Н. / Україна молода. - 2009. - №119/4 лип. - C. 12.

 20. Усі мої думки тобі, народе вільний, і пісні серця, музика душі тобі!: 27 листопада 145 років від дня народження О. Ю. Кобилянської // Шкільна бібліотека. - 2008. - №11. - C. 8.

 21. Хмелюк М. Пошуки жіночого самовираження у ранній творчості Ольги Кобилянської / М. Хмелюк // Дивослово. - 2013. - № 2. - C. 49 – 53.

 22. Хмелюк М. Щоденникові записи Ольги Кобилянської як авторисунок письменниці / М. Хмелюк // Слово і час. - 2011. - № 4. - C. 47 - 50.

 23. Шевченко Г. Біблійно-психологічні мотиви повісті Ольги Кобилянської "Земля" : урок-прес- конференція в 10 класі / Г. Шевченко // Дивослово. - 2009. - №2. - C. 22 - 27.

 24. Якименко О. Трансформація міфу про вічне повернення у повісті О. Кобилянської "В неділю рано зілля копала"/ О. Якименко // Дивослово. -  2008. - № 6. - C. 43 – 46.


  ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

 

 АФОРИЗМИ

ОЛЬГИ   КОБИЛЯНСЬКОЇ

 

1. "В моїх очах чоловік щось дійсно божеське, хоч — як ви раз казали — він має своє коріння в землі. Він може розвинутися в прегарний цвіт, але до того треба волі, треба борби і відречення."

2. "Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога."

3. "Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них."

4. "Хто не любить землі, той її не потребує мати.

5. "Гордість... се одинока зброя жінки, якою вона справді може вдержатися на поверхні життя."

 6. Я не хотіла би, щоби за мною сягнуло нараз сто рук, зрозумілись на мені всі. Ні, лише один нехай би відгадав мене, мов ту загадку. Це смішна мрія!


Пошук

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Друзі сайту


 © Відділ автоматизації бібліотечних процесів Сарненської ЦРБ
2011 рік