Він був
сином мужика, і став володарем в царстві духа.
Він був кріпаком, і став
велетнем у царстві людської культури.
Він був самоуком, і
вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився
під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж
десять переможних армій.
Доля переслідувала його в
житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу,
ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому
страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Найкращий і націнніший
скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу
радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас,
українців, Тарас Шевченко.
1914
|